Стаття кандидата історичних наук, завідувача науково-експозиційного відділу новітньої історії Волині Волинського краєзнавчого музею Богдан Зек, опублікована у журналі Національної спілки краєзнавців України «Краєзнавство» (2019. – №4. – C. 59–68).

У науковому збірник „VIR BIMARIS. Від Куявського гнізда до Причорноморських степів. Студії з історії Балтійсько-Понтійського міжмор’я, присвячені професору Олександрові Коську” (Poznań, 2019 – Том 5) відділу Праісторії Центрально-Східної Європи Інституту археології Університету імені Адама Міцкевича в Познані (Республіка Польща) опублікована стаття провідного наукового співробітника Волинського краєзнавчого музею Григорія Охріменка (у співавторстві) „Імовірні шляхи сполучення Західної Волині та Волинського Полісся за доби бронзи”.

   Збереження сакральної спадщини Волині пов’язане з життям і професійною діяльністю Анатолія Квасюка, художника-реставратора, який практично започаткував реставраційну справу на Волині. Реставрація стала справою його життя.

   Друга половина 1960-х – перша половина 1980-х років – складний і дуже суперечливий період у розвитку українського театрального мистецтва та української культури загалом. Саме на ці роки припадає період наполегливого, майже маніакального мусування брєжнєвсько-сусловської концепції розквіту, зближення та злиття всіх народів СРСР в одну нову «історичну спільність» – радянський народ. Тобто, в перспективі українська нація мала зникнути як самодостатня спільнота, розчинившись в «радянській», а по суті – в російській.

   Формування колекції було розпочате працівниками Волинського музею (нині – Волинський краєзнавчий музей) ще на поч. ХХ ст., коли заклад відкрив свої двері для відвідувачів.

   З документів відомо, що Волинський музей заснований ще у 1929 році, основним його завданням було збирання і зберігання пам’яток історико-культурної, природничої спадщини краю та популяризація музейних надбань. Державний обласний краєзнавчий музей було створено на підставі Постанови РНК УРСР від 8 травня 1940 року „Про організацію державних музеїв і бібліотек у Західних областях України”. У представлених широкому загалу громадськості тезах пропонуються археографічні розвідки стосовно діяльності музею в період тимчасової окупації Луцька у 1941-1944 роках.

   Музеї відіграють важливу роль у збереженні, вивченні і популяризації історико-культурної спадщини. У 2014 році виповнюється 85 років від часу заснування Волинського краєзнавчого музею. Передісторія музею розпочалася у 1920-х роках, коли в середовищі інтелігенції Західної Волині визріла думка про необхідність організації музейних закладів на теренах тодішнього Волинського воєводства Другої Речі Посполитої.

   «Otwieram muzeum Wolyńskie dnia 16 czerwca 1929 r.» – такий напис підготував художник-шрифтовик на титулі унікального документа, яким є «Księga pamiątkowa Muzeum Wolyńskiego przy Wolyńskiem Towarzystwie Krajoznawczem i Opieki nad Zabytkami Przeszlości w Lucku», а 3-му Президентові Речі Посполитої Ігнацію Мосціцькому, до офіційного візиту на Волинь якого, треба думати, приурочили відкриття Музею, залишилося своїм підписом ствердити цей доконаний факт.

   Вивчення ужиткових тканин (настільниць і скатертин) речової групи Р2 є продовженням дослідження музейної збірки етнографічних пам’яток. В цій групі, окрім найдавніших класичних зразків, зберігаються експонати, які характерні для інших областей України та речі фабричного виробництва.

   Розташована в межах сучасної Польщі територія поміж річками Західний Буг та Вепр із назвою Холмщина була етнічною українською землею, складовою частиною історичної Волині. Найдавніші документальні відомості про послідовне проживання в VІІ-Х ст.ст. на Холмщині етнічно протоукраїнських племен дулібів-бужан-волинян відносяться до ІХ-Х ст.