Дорога в минувшину

     «Життя іде – і все без коректур. І час летить, не стишує галопу» – чомусь саме ця фраза спала на думку, як тільки переступила поріг Ковельського історичного музею. Не помилюся, коли скажу, що то – одна з візитних карток Міста залізничників. І хоча доводилося бувати тут не раз і не два, все ж заглянути туди, де свято бережуть пам’ять про події різних років і плекають ті експонати, які допомагають поринути у минувшину, випало вперше…
     Приміщення легенько закутане м’яким світлом. Незважаючи на те, що не в усіх кімнатах є вікна, атмосфера доволі приємна. Навіть не здивувало, що в музеї – порожньо. Здається, в наш час не може бути інакше, та й, вважаю, не можна ходити у такі місця часто, адже тоді це все стає буденністю…
     Директора Маргариту Матвійчук, котра от уже більше двох десятків літ опікується музейним добром, застали у передноворічних клопотах, адже слід завершити всю паперову роботу. Але, познайомившись, усе ж не втрималася, аби не розповісти про свою святая святих.
     Знаковою для ковельчан стала дата 26 червня 1989 р.: саме тоді був виданий наказ управління культури виконкому Волинської обласної Ради народних депутатів, згідно з яким у приміщенні колишнього народного музею Володимира Леніна оселився історичний музей (відділ волинського краєзнавчого). Тоді тут частково зібрали краєзнавчі матеріали з минувшини Ковельщини, які згодом лягли в основу нової експозиції. А вже 1992-го установа отримала, так би мовити, «незалежність», бо опинилася під опікою відділу культури Ковельського міськвиконкому.
     – Експозиція музею розгорнута в шести залах загальною площею майже 250 квадратних метрів, – вводить у курс справи Маргарита Євгеніївна. – У фондах музею зберігається більше 5-ти тисяч експонатів, серед них – 490 етнографічних речей, 150 зразків образотворчого мистецтва, писемні, природничі, археологічні, нумізматичні колекції та фотографії. Усім відвідувачам пропонуємо на розгляд виставки традиційного волинського народного вбрання, геологічної історії та будови території району, Ковельщину в різні роки: від найдавніших часів і до наших днів.
     Неабиякої уваги заслуговують зібрані геологічні породи, рештки кісток, оригінальний рослинний гербарій. Особливо цінують музейні працівники збережені речі, які виготовлені в концтаборах політв’язнями, засудженими за зв’язок із ОУН-УПА. Активно поповнюють фонди і місцеві жителі, котрі найчастіше приносять старовинні побутові речі: піаніно ХІХ ст., дзеркало поч. ХХ ст., годинники, срібне та мідне кухонне начиння, ковані речі, скляний, керамічний та залізний посуд, солом’яні та липові вироби, є навіть зброя часів Першої та Другої світових війн, церковні стародруки: Біблія, Псалтир, періодика. Без сумніву, цікавість викликають і рибальське приладдя (верші, ості), речі для відлякування хижих тварин, вироби зі шкіри.
     – Маємо чимало друкованих матеріалів із розділу освіти, – продовжує директор. – Це шкільні підручники, починаючи з 1893-го, атестат випускника ковельської гімназії 1915 року, свідоцтва, фотографії навчальних закладів та школярів. Щодо знімків, то зберігаємо також колекцію світлин відомих фотосалонів: Епштейна, Цигельмана, Лєвіна, Терери, Ковальчука, Сосни. А це – кінець ХІХ – початок ХХ століття. Багато з них, зокрема, зафіксували розвиток залізничного транспорту в Західній Україні.
     Чимало часу і – головне – душу вкладають у розбудову музею його працівники, котрі невтомно ведуть науково-дослідницьку, збиральницьку роботу, вивчають і тим самим зберігають та популяризують історичне надбання краю. І це – незважаючи на те, що на чотири ставки трудиться тут п’ять осіб.
     – Ми постійно намагаємося розширювати експозицію, – продовжує Маргарита Матвійчук. – Науковці музею щораз відкривають нові факти, піднімають із небуття забуті під плином часу постаті митців, військових, просто відомих колись жителів. Зважаючи на те, що фонди постійно поповнюються, ми пропонуємо на базі наших експозицій та виставок проводити уроки з народознавства, факультативні заняття, тематичні вечори, виховні години, лекції, бесіди, семінари. І це доволі популярно, бо школярам цікаво доторкнутися до того, що вже ніколи не повернеш, хоча б на хвильку опинитися в далекому минулому, в якому так багато цікавого і тепер уже незвичного. Опиняючись у нас, кожен небайдужий замислюється і над сьогоденням, починає цінувати те, що має. Та й ми йдемо до дітей, залучаємо їх до наукових конференцій, різноманітних конкурсів.
     Працівники музею завжди сприяють і йдуть назустріч усім без винятку, а тому тут без проблем можна перефотографувати оригінальні знімки, речові матеріали, отримати дозвіл на користування писемними друкованими джерелами.
     Поряд з основною, постійно діючою експозицією час від часу організовують і персональні тематичні виставки. Тому часто у музеї можна натрапити на витвори ковельських митців: в основному – на картини художників.
     – Це вже стало традицією, – каже директор. – Зараз навіть активно ведуть мову про те, аби передати нам галерею. Не знаю, чи буде такий крок правильним, адже ніде в Україні не знайдете, щоби до музею приєднали галерею тільки з доглядачами. Та й клопотів не бракуватиме, адже не маємо спеціально облаштованого приміщення, сховища. І кваліфікованих працівників треба шукати…
     Але то – буденні справи, про які кожен забуває, як тільки в музеї з’являються відвідувачі. Маргарита Євгеніївна враз перетворюється із заклопотаного менеджера на хранительку місцевих таємниць і впевнено веде за собою надзвичайно цікавою дорогою в минувшину...

Оксана БЛИЩИК.