Круглий стіл на тему «Духовність і культурно-історична спадщина Ківерцівщини: проблеми збереження».

Минулої п’ятниці, у переддень Міжнародного дня музеїв, у новоствореному Ківерцівському краєзнавчому музеї відбувся круглий стіл на тему «Духовність і культурно-історична спадщина Ківерцівщини: проблеми збереження». Священнослужителі, керівники владних структур району, міста, працівники галузей освіти, культури, музейних установ, краєзнавці говорили про важливі речі та жартували, обмінювались досвідом та поглядами, планували майбутню співпрацю.

З ПРОФЕСІЙНИМ СВЯТОМ!

Почали із нагород: почесні грамоти районної ради та районної державної адміністрації отримали доглядач музейних фондів КП "Ківерцівський краєзнавчий музей" Степан Войчик та директор Лопатенського музею партизанської Слави Валентина Шульгач - за вагомий внесок у розвиток музейної справи та з нагоди Міжнародного дня музеїв.

І голова райради Андрій Киричук, і заступник голови РДА Євген Зубенко, і міський голова Володимир Жгутов були одностайні у тому, що працівники музеїв виконують благородну і відповідальну місію. Будуючи майбутнє, не можна губити історичну правду. Якщо раніше, за комуністичної ідеології, музейна справа розвивалася однобоко, то нинішній музей – джерело, яке ніколи не висихає. Найкращі фотографії, найкращі речі стануть уособленням того, що в минулому було найкращим, і передаватимуться через покоління, аби виховати високу духовність і культуру. У суспільстві подвійних чи навіть потрійних стандартів відбуваються нині трагічні події - у цьому наша біда. Завдання влади і працівників культури – виховувати покоління з чистими помислами та чесними діями. Європейський рівень життя – не лише яскрава картинка чистих зелених вулиць - на першому плані є ідея духовності. Чиновники висловили надію, що місцевий музей стане осередком культури і духовності, а двері до нього ніколи не закриватимуться, він буде багатим на цікаві зустрічі та живе спілкування.

ПАМ’ЯТАТИ, ХТО Є МИ

Головний спеціаліст з охорони культурної спадщини відділу культури Ліза Левчук повідала про духовну і культурну спадщину Ківерцівщини. За її словами, проблема шанобливого ставлення до культурних пам’яток для нас нині особливо актуальна, бо прагнемо називатися європейцями. Втім, відсутність державного фінансування практично унеможливлює їх виявлення, збереження і охорону. Опіка над такими об’єктами є прямим обов’язком влади, але з практики бачимо, що даний обов’язок бере на себе громадськість, тому не маємо права бути байдужими. На карті пам’яті нашого району - безцінні пам’ятки історії та культури, які маємо берегти, розумно використати, примножити, і як естафету передати наступним поколінням.

17 найвизначніших ансамблів і комплексів історико-архітектурної спадщини району оголошено державними історико-архітектурними та історико-культурними заповідниками і мають статус національних. 15 - статус місцевого значення. Кожен з цих об’єктів потребує реставрації та реконструкції. Без спонсорських коштів вони були б нині руїнами.

У нашому районі - 6 дерев’яних церков різних епох. Найстаріша - церква Івана Богослова у селі Сильне 1825 року, Воскресенська церква в с. Звірів XX ст., Троїцька церква в с. Олика 1886 року і церква Іоанна Предтечі с. Прилуцьке 30-тих роки XX ст.

Релігійні громади для проведення ремонтних робіт не в силі провести необхідну експертну оцінку. Тому сакральні будівлі перетворюються у пластикових монстрів, як сталося з Миколаївською церквою XX ст у селі Журавичі. Громада обрала найдешевший варіант, аби споруда не зруйнувалася остаточно, проте, як стверджують науковці, вона все одно псуватиметься, бо під штучним покриттям не «дихає».

За словами Лізи Левчук, у районі здійснено паспортизацію 13-ти туристичних об’єктів - церков і пам’яток національного значення. Серед них: найдавніша фортифікаційна споруда на території Ківерцівщини - Олицький замок 1564 року, оточений валом та кам’яним муром; найдавніший монастир на Волині – Жидичинський монастир Святителя Миколая Чудотворця, перша згадка про який сягає 1227 року; унікальний зразок української дерев’яної сакральної архітектури - церква Іоанна Предтечі в с. Прилуцьке, побудована за проектом архітектора Сергія Тимошенка.

«Загалом, ситуацію, яка склалася в культурному і духовному житті нашої держави, можна охарактеризувати одним словом – сумно, - підсумувала Ліза Левчук. - Переважна частина населення не знає свого коріння, традицій, звичаїв. Не знає чарівних місць, на які багата країна, а шукають екзотику за кордоном. Проте, прекрасні казкові місця є і у нас. Більшість українців не знає навіть мови. Та чи є майбутнє у людей, котрі відмовляються від своєї держави, забувають своє коріння і переймають моделі іноземної культури? Мова не йде про те, щоб відмовитися від вивчення інших культур, мов, не подорожувати. Мова про те, щоб пам’ятати, ХТО Є МИ».

НАЙБІЛЬША ПОМІЧ – АБИ НЕ ЗАВАЖАЛИ

«Такої святості ці стіни ще не знали», - пожартувала начальник відділу культури РДА Галина Слатініна, представляючи шановне духовенство. І католицькі, і православні священики одностайні у тому, що збереження храмів – історико-архітектурних пам’яток - це проблема відносин держави та церков.

Як відповідати за збереження старовини, коли священики – представники церковних громад - не є уповноваженими керувати ремонтними роботами? Тільки розробка експертного плану коштує надто дорого. 

«До прикладу, один візит погоджувальної комісії зі Львова вартував 7200 грн, а треба таких візитів два», - зауважив протоієрей Олександр Кондратюк, говорячи про реставраційний процес однієї із церков.

«Двічі приїжджали (експерти – ред.), до костелу у Клевані: ще за старими цінами це коштувало півтори тисячі євро, - каже отець Юрій, настоятель колегіального костелу Святої Трійці в Олиці, - То є абсурд в нашій державі: пам’ятка має національне значення, держава не дозволяє і цеглини переставити з місця на місце, а священик є тільки орендатором, бо це не передано на власність. Ми за власні кошти все утримуємо, а за те, на що би держава мала виділяти кошти, платимо державі за оренду ми». За його словами, гора необхідних документів коштує страшенні суми. «Це добре, що католицька церква має підтримку від Польщі, Німеччини, Швейцарії, США, Австралії. А православні - я шокований, як вони витягають», - дивується ксьондз.

«Нас ставлять на рівні з підприємцями, але юридичного статусу церква фактично не має», - підтверджує Олександр Кондратюк.

Вирішувати дані проблеми через Раду церков на загальнодержавному рівні нині дуже важко, і практично це не дає бажаних результатів. А все через відсутність конкордату - документу, що визначає правові відносини між Радою церков і державою, переконаний отець Августин, настоятель Ківерцівського храму  УГКЦ. «Доки цього документу не буде, не можна нічого вирішувати на державному рівні», - каже він. В Польщі цей конкордат існує і це є основою взаємодії. Там церква, що є пам’яткою архітектури, автоматично має пільги, юридичне право і державний захист.

ДУХОВНІСТЬ І ВРОДЖЕНА ІНТЕЛІГЕНТНІСТЬ

З словами Степана Войчика, в питаннях духовності і культурної спадщини на першому місці стоїть духовність. Чим більше мов, традицій, культур знає людина, тим вона інтелігентніша. Таку роботу веде церква. Втім, представники духовенства зауважують, що значна частина прихожан відвідує храм, бо це нині модно. Перед виборами кожен політик - в перших рядах, правда, хреститься не завжди правильно.  До церкви ідуть шлюб взяти - мода. Прожили 2 місяці - розбіглися. Одна із точок зору - Бога можна пізнати з часом, але церква, передовсім, виконує свою виховну роботу. Бог, батьківщина, честь – з ранніх років маленькі поляки знають святі для їх народу речі. А наші?

«Ми, католики, можемо мати різні національності, але коли живемо в певній країні – дотримуємося традицій цієї країни, - каже отець Юрій. - Моя парафіянка подарувала власноруч вишиті обруси на престол (три льняні сукенки). І це цілком нормально - це українська традиція».

МУЗЕЙ У ПІДЗЕМЕЛЛІ ЦЕРКВИ

Про неймовірне відкриття, яке зробили 4 роки тому, намагаючись самотужки реставрувати Тростянецьку церкву – архітектурну пам’ятку 1650 року, - розповів настоятель Тростянецької Свято-Троїцької церкви УПЦ КП отець Сергій. Рятуючи будівлю від руйнування, не дочекавшись допомоги влади, громадою, без усіляких дозволів, почали робити ремонт. Таким чином виявили під церквою підвальне приміщення. Поступово розчищаючи землю, побачили три кімнати з низькою стелею, площею як сама церква. Там знайшли багато цінних церковних речей: підсвічники, кадила, чаші, богослужбова література 1638 та 1791 років. Усе майже ідеально збереглося, бо лежало, замотане у тканину. Виявлені людські останки не свідчили про захоронення: біля стіни у положенні сидячи знайшли скелет жінки з дитям. З ініціативи настоятеля отця Сергія, титанічними зусиллями небайдужих у підземеллі церкви створили музей. Не обминули активістів і типові юридичні проблеми – 150 тисяч грн. мали заплатити за необхідні документи … «Найбільша поміч – аби не заважали», - зізнається тепер священик, згадуючи як впливали на роботу владні структури. Нині, коли музей функціонує, усіх бажаючих запрошують на екскурсію підземеллям Тростянецької церкви.

ЛОПАТЕНЬ

Життя – закономірне, іде своєю чергою, одному приносить суцільне незадоволення і зморшки, а є люди, як повноводні ріки – з роками вони не міліють, збільшують життєдайну силу. Так Галина Слатініна представила керівників Лопатенського музею партизанської слави. На 12 га земельної ділянки двоє тендітних жінок дають усьому лад. Втім, за словами Валентини Шульгач, не фізична праця є найважчою. Їй як історику та екскурсоводу дуже важко говорити з нинішніми відвідувачами музею про події минулих років - незручні питання, незручні моменти. Часто доводиться повторювати, ми сьогодні не повинні акцентувати увагу на речах, які нас роз’єднують. «З обох сторін були і недостойні, і варті поваги. Історію ми не викреслимо, але коли на питання, хто такі партизани, дітки відповідають: «Інопланетяни» – такого бути не повинно», - каже вона. 

Тепер Лопатенський музей має статус історико-природничого – на мальовничій території колишніх мисливських угідь князів Радзивіллів створили Музей історії Волинського лісу. Відродившись, заклад має море планів на майбутнє. На даний час він наповнений лише наполовину - сподіваються на співпрацю із керівниками лісового господарства та запрошують на відвідини любителів активного культурного відпочинку.

ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ

Католицький священик звик, що Олику, переважно, відвідують німецькі, австрійські, польські туристи. Тому справжньою несподіванкою стали цьогорічні травневі свята, коли побачити одну з найкращих пам’яток раннього бароко в Україні приїхали кияни та харків’яни. Вони із захопленням зізналися, що раніше навіть не здогадувались про чудові замки, костели, мальовничу природу Волині. Єдина проблема у селищі – ночівля. Учасники круглого столу погодилися, що такий популярний нині зелений туризм має великі перспективи на Ківерцівщині. Для цього багато не треба – кілька садиб, господарі яких займалися б саме цим напрямком. Бо маємо чим пишатися, що розвивати і берегти...

Інна БАТЕНЧУК